1. Біосфера й людина
Яка роль людини в біосфері?
Сьогодні людина постає в біосфері як вища
єдність попередніх етапів і форм розвитку матерії, найбільш розвинене й багате
за своїм змістом творення природного ходу речей у світі, як активна сила, що
залучає все більшу й більшу кількість речовини та енергії в новий кругообіг
руху, що підкоряє природу своїм розумним цілям. Якщо ж цей процес іноді буває
стихійним у деяких своїх ланках чи супроводжується небажаними наслідками, то
причиною цього є незрілість соціальних відносин усередині суспільства. Історія
суспільства — це частина історії природи. Праця людини, тобто основа її
життєдіяльності,— сутність її взаємозв’язків із природою. Розвиток
промисловості й сільського господарства в небачених масштабах підсилив вплив
людини на природу. Своєю виробничою діяльністю людина втрутилася в чимало
біосферних процесів. Людина ввела в структуру планети нову форму дії живої
речовини. Раніше організми впливали на історію тільки тих атомів, які були
необхідні їм для їхнього росту, розмноження, живлення, дихання. Людина
розширила це коло, впливаючи на елементи, необхідні для техніки й для створення
цивілізованих форм життя. Людина діє не як Homo sapiens, а як Homo
faber. Лице планети — біосфера — різко змінюється людиною свідомо й
здебільшого несвідомо. Людина змінює фізично й хімічно повітряну оболонку суші,
усі її природні води. У результаті розвитку людської культури у ХХ ст. різко
стали змінюватися прибережні моря й частини океану. Окрім того, людина створює
нові раси й види тварин. А ще — людина вийшла за межі своєї планети в космічний
простір, вийшла за межі біосфери, розширюючи межі ноосферного впливу. Отже,
ноосфера існує як факт і реальність.
Людина змінює планету. Добре це чи погано? Чи
треба взагалі змінювати планету? Чи, може, запитання слід поставити інакше: як
перебудовувати біосферу?
2. Ноосфера
Кожна більш-менш освічена людина нашого часу
чула це дещо таємниче слово: ноосфера. Уперше воно пролунало в стінах
Паризького університету в 1928 році з вуст французького філософа й математика
Едуарда Леруа.
У чому суть цього поняття? Поява людини в ряду
висхідних форм означає, що еволюція переходить до вживання нових засобів суто
психічного характеру. І справді, еволюція в людині створила принципово нове
знаряддя свого подальшого розвитку, підготовлене тривалим процесом удосконалення
нервової системи — розум рефлексивного типу, що володіє самосвідомістю,
спроможністю глибоко пізнавати себе та світ, «не просто знати, а знати, що знаєш».
Життя на Землі — це вищий та найбільш виразний
прояв загального космічного процесу ускладнення матерії (прагнення до все
складніших поєднань елементів: атоми, молекули, клітини, багатоклітинні).
З появою на Землі обдарованої розумом живої
істоти планета переходить у нову стадію своєї історії, біосфера переходить у
ноосферу.
Слово «ноос» по-грецькому означає «розум»,
«дух». Звідси ноосфера — людська сфера, сфера рефлексії, свідомого й вільного
винаходу, коротко кажучи, сфера думки, розуму.
За Вернадським, ноосфера — це такий етап
розвитку біосфери, коли розумова діяльність людини стане головним, провідним
фактором у біосфері. Слід зазначити, що В. І. Вернадський розглядав
ноосферу як майбутній стан біосфери. На його думку, цивілізація ще дуже далека
від такого стану.
У 1944 році у своїй книзі «Кілька слів про
ноосферу» вчений визначив кілька загальних умов, необхідних для створення або
переходу до ноосфери:
— суспільство має бути єдиним в
інформаційному та економічному аспектах;
— ноосфера — явище всепланетне, тобто
суспільство має прийти до рівності рас і народів;
— ноосфера не може бути створена, доки не
припиняться війни між народами.
Висновок. Людина як істота, наділена розумом і волею, діє у світі з моменту своєї
появи як творець і перетворювач. Будучи носієм розуму у Всесвіті, людина свої
земні стосунки повинна будувати не на егоїстичній основі, не на традиціях
заздрості та ворожнечі, а згідно зі своїм дійсним становищем у світі.
Які умови сприяли переходу біосфери в ноосферу?
Чи завершений цей процес у наш час?
Праці Вернадського дозволяють більш
обґрунтовано відповісти на поставлене запитання, оскільки в них зазначено ряд
конкретних умов, необхідних для становлення й існування ноосфери.
3. Умови необхідні для становлення й існування
ноосфери
— Заселення людиною всієї планети;
— різке перетворення засобів зв’язку й
обміну між країнами;
— посилення зв’язків, зокрема політичних,
між усіма країнами Землі;
— початок переважання геологічної ролі
людини над іншими геологічними процесами, що протікають у біосфері;
— розширення меж біосфери та вихід у
космос;
— відкриття нових джерел енергії;
— рівність людей усіх рас і релігій;
— збільшення ролі народних мас у
розв’язанні питань зовнішньої та внутрішньої політики;
— свобода наукової думки та наукового
пошуку від тиску релігійних, філософських і політичних побудов і створення в
державному ладі умов, сприятливих для вільної наукової думки;
— продумана система народної освіти й
підвищення добробуту трудящих;
— створення реальної можливості не
допустити недоїдання й голоду, зубожіння й до мінімуму знизити захворювання;
— розумне перетворення первісної природи
Землі задля того, щоб зробити її здатною задовольнити всі матеріальні,
естетичні й духовні потреби кількісно зростаючого населення;
— усунення воєн із життя суспільства.
1. Заселення людиною всієї планети
(Ця умова виконана. На Землі не залишилося
місць, де не ступала б нога людини. Вона освоїла навіть Антарктиду.)
2. Різке перетворення засобів зв’язку та обміну
між країнами
(Цю умову також можна вважати виконаною. За
допомогою радіомережі, телебачення Internet ми миттєво дізнаємося про події в
будь-якій точці земної кулі. Засоби комунікації постійно вдосконалюються,
прискорюються, з’являються такі можливості, про які досі важко було навіть
мріяти. І тут не можна не згадати пророчих слів Вернадського: «Цей процес —
повного заселення біосфери людиною — зумовлений ходом історії наукової думки,
нерозривно пов’язаний зі швидкістю спілкування, з успіхами техніки пересування,
з можливістю миттєвої передачі думки, її одночасного обговорення на всій
планеті».
Донедавна засоби телекомунікації обмежувалися телеграфом, телефоном, радіо й
телебаченням, про які писав ще Вернадський. Була можливість передавати дані від
одного комп’ютера до іншого за допомогою модема, підключеного до телефонної лінії,
документи на папері передавалися за допомогою факсимільних апаратів. Тільки в
останні роки розвиток глобальної телекомунікаційної комп’ютерної мережі
Internet дав початок справжній революції в людській цивілізації, що входить
сьогодні в еру інформації. Зростання й розвиток мережі Internet, удосконалення
обчислювальної та комунікаційної техніки відбувається в наші дні подібно до
того, як відбувається розмноження й еволюція живих організмів. На це свого часу
звернув увагу Вернадський: «Зі швидкістю, яку можна порівняти зі швидкістю
розмноження, що виражається геометричною прогресією в ході часу, створюється
цим шляхом у біосфері все більша кількість нових для неї косних природних тіл і
нових великих природних явищ».
«…Хід наукової думки, наприклад, у створенні машин, як давно помічено,
абсолютно аналогічний ходу розмноження організмів». Якщо
раніше мережею користувалися тільки дослідники в галузі інформатики, державні
службовці й підрядники, то сьогодні отримати доступ до неї може майже будь-який
бажаючий. І тут ми бачимо втілення мрії Вернадського про сприятливе середовище
для розвитку наукової праці, популяризації наукового знання, про інтернаціональність
науки. Справді, якщо раніше людей розділяли кордони й величезні відстані, то
тепер, можливо, тільки мовний бар’єр. «Будь-який науковий факт, будь-яке
наукове спостереження,— писав Вернадський,— де б і ким би вони не були
зроблені, надходять у єдиний науковий апарат, у ньому класифікуються й
приводяться до єдиної форми, відразу стають загальним надбанням для критики,
міркувань і наукової праці». Але
якщо раніше для того, щоб вийшла у світ наукова праця, щоб наукова думка стала
відомою світу, були потрібні роки, то сьогодні будь-який учений, який має
доступ до мережі Internet, може подати свою працю, наприклад, у вигляді так
званої www сторінки (World-Wide Web — «Всесвітня павутина») на огляд усім
користувачам мережі, причому не тільки текст статті й рисунки (як на папері),
але й рухливі ілюстрації, а іноді й звуковий супровід. У наші дні мережа Internet
— це світове співтовариство близько 30 тисяч комп’ютерних мереж, що взаємодіють
між собою. Населення Internet уже становить майже 30 мільйонів користувачів і
близько 10 мільйонів комп’ютерів, причому кількість вузлів кожні півтора року
подвоюється. Вернадський писав: «Незабаром можна буде зробити видимими для всіх
події, що відбуваються за тисячі кілометрів».
Можна вважати, що й це передбачення Вернадського збулося.
3. Посилення зв’язків, зокрема політичних, між
усіма країнами Землі
(Цю умову можна вважати якщо не виконаною, то
такою, що виконується. Створена після Другої світової війни Організація
Об’єднаних Націй (ООН) виявилася значно більш стійкою й діючою, ніж Ліга Націй,
що існувала в Женеві від 1919 року до 1946 року.)
4. Початок переважання геологічної ролі людини
над іншими геологічними процесами, що протікають у біосфері
(Цю умову також можна вважати виконаною, хоча
саме переважання геологічної ролі людини в ряді випадків призвело до важких
екологічних наслідків. Обсяг гірських порід, які видобувають із глибин Землі
всі шахти й кар’єри світу, сьогодні майже вдвічі перевищує середній обсяг лав і
попелу, що їх викидають щорічно всі вулкани Землі.)
5. Розширення меж біосфери та вихід у космос
(У роботах останнього десятиліття життя
Вернадський не вважав межі біосфери сталими. Він підкреслював розширення їх у
минулому як підсумок виходу живої речовини на сушу, появи високостовбурної
рослинності, літаючих комах, а пізніше літаючих ящерів і птахів. У процесі
переходу в ноосферу межі біосфери повинні розширюватися, а людина має вийти в
космос. Ці передбачення збулися.)
6. Відкриття нових джерел енергії
(Умова виконана, але, на жаль, із трагічними
наслідками. Атомна енергія давно освоєна й у мирних, і у воєнних цілях. Людство
(а точніше, політики) явно не готове обмежитися мирними цілями, більше того —
атомна (ядерна) енергія ввійшла в нашу епоху насамперед як воєнний засіб і
засіб залякування конфронтуючих ядерних держав. Питання про використання
атомної енергії неабияк хвилювало Вернадського ще понад півстоліття тому. У
передмові до книги «Нариси й промови» він пророчо писав: «Недалекий той час,
коли людина матиме у своїх руках атомну енергію, таке джерело сили, що
дозволить їй будувати своє життя так, як вона захоче… Чи зуміє людина
скористатися цією силою, спрямувати її на добро, а не на самознищення? Чи
доросла вона до вміння використовувати ту силу, яку неминуче повинна дати їй
наука?».
Величезний ядерний потенціал підтримується почуттям взаємного страху й
прагненням однієї зі сторін до хиткої переваги. Могутність нового джерела
енергії виявилася сумнівною, вона з’явилася не в той час і потрапила не в ті
руки.)
7. Рівність людей усіх рас і релігій
(Ця умова якщо не досягнута, то, у будь-якому
разі, досягається. Рішучим кроком для встановлення рівності людей різних рас і
віросповідань було руйнування наприкінці минулого століття колоніальних
імперій.)
8. Збільшення ролі народних мас у розв’язанні
питань зовнішньої та внутрішньої політики
(Ця умова дотримується у всіх країнах з
парламентською формою правління.)
9. Свобода наукової думки та наукового пошуку
від тиску релігійних, філософських і політичних побудов і створення в
державному ладі умов, сприятливих для вільної наукової думки
(Важко говорити про виконання цієї умови в
країні, де ще зовсім недавно наука перебувала під колосальним гнітом певних
філософських і політичних структур. Сьогодні наука вільна від такого тиску,
однак унаслідок важкого економічного становища чимало наших науковців змушені
заробляти собі на життя ненауковою працею, інші виїздять за кордон. Для
підтримання вітчизняної науки створені міжнародні фонди. У розвинених країнах і
навіть у країнах, які розвиваються, що можна бачити на прикладі Індії,
державний і суспільний лад створюють режим максимального сприяння для вільної
наукової думки.)
10. Продумана система народної освіти й
підвищення добробуту трудящих. Створення реальної можливості не допустити
недоїдання й голоду, зубожіння й до мінімуму знизити захворювання
(Про виконання цієї умови важко судити
об’єктивно, перебуваючи у великій країні, що стоїть на порозі голоду й
зубожіння, як про це пишуть усі газети. Однак Вернадський попереджав, що процес
переходу біосфери в ноосферу не може відбуватися поступово й односпрямовано, що
на цьому шляху тимчасові відступи неминучі. І ту ситуацію, що склалася сьогодні
в нашій країні, можна розглядати як явище тимчасове й минуще.)
11. Розумне перетворення первісної природи
Землі задля того, щоб зробити її здатною задовольнити всі матеріальні,
естетичні й духовні потреби чисельно зростаючого населення
(Цю умову, особливо в нашій країні, не можна
вважати виконаною, однак перші кроки в напрямку розумного перетворення природи
в другій половині XX ст., безсумнівно, почали здійснюватися. У сучасний період
відбувається інтеграція наук на базі екологічних ідей. Уся система наукового
знання створює фундамент для екологічних завдань. Про це також говорив
Вернадський, прагнучи створити єдину науку про біосферу. Екологізація західної
свідомості відбувалася починаючи із 70-х років, створюючи умови для виникнення
екофільної цивілізації. Сьогодні екстремістська форма зеленого руху виявилася
там уже непотрібною, оскільки почали працювати державні механізми регулювання
екологічних проблем. У СРСР до 1980-х років уважалося, що соціалістичне
господарювання перешкоджає загрозі екологічної кризи. У період перебудови цей
міф розвіявся, активізувався рух зелених. Однак у наші дні політичне
керівництво переорієнтувалося здебільшого на розв’язання економічних проблем,
проблеми екології відійшли на задній план. У світовому масштабі для розв’язання
екологічної проблеми (при тому, що населення планети постійно зростає)
необхідні умови для вирішення глобальних проблем, що за наявності суверенітету
різних держав видається сумнівним.)
12. Усунення воєн із життя суспільства
(Цю умову Вернадський уважав надзвичайно
важливою для створення й існування ноосфери. Але вона не виконана й поки що
неясно, чи може бути виконана. Світова спільнота намагається не допустити
світової війни, хоча локальні війни ще забирають багато життів.)
Висновок. Процес утворення ноосфери поступовий, і, мабуть, ніколи не можна буде
точно вказати рік чи навіть десятиліття, з якого перехід біосфери в ноосферу
можна буде вважати завершеним. Однак думки щодо цього питання можуть бути
різні.
В. І. Вернадський, вказуючи на
небажані, руйнівні наслідки господарювання людини на Землі, уважав їх певними
витратами. Він вірив у людський розум, гуманізм наукової діяльності, перемогу
добра й краси. Дещо в його передбаченнях було геніальним, у чомусь, він,
можливо, помилявся. Ноосферу необхідно приймати як символ віри, як ідеал
розумного людського втручання в біосферні процеси під впливом наукових
досягнень. Треба в неї вірити, сподіватися на її пришестя, вживати відповідних
заходів.
ü
Запис у зошитах
Деякі тези, що стосуються вчення про ноосферу.
1. Людство нерозривно пов’язане з біосферою.
2. З розвитком мозку людина стає потужним
фактором еволюції на Землі. Роль людини в еволюції біосфери: людина — потужна
геологічна сила (навколишнє середовище істотно змінюється людиною завдяки її
праці).
3. У наш час існує необхідність розумного
розвитку виробництва, споживання енергії, використання природних багатств без
порушення природних закономірностей, що існують у біосфері (охорона
навколишнього середовища). Обмеження в перетворенні природи.
4. У ноосфері повинна панувати думка про
розумне, дбайливе ставлення до природи.
5. Людина повинна змінити свою екологічну
свідомість.
6. Ноосфера — вища стадія розвитку біосфери.
4. Вплив людства на еволюцію біосфери
Поступове збільшення технологічного впливу
людства на навколишнє середовище
↓
— Екологічна криза. Історія екологічних
криз. Масштаб екологічної кризи: від окремих груп живих організмів і територій
до планетарного рівня.
↓
Екологічна катастрофа. Екологічна катастрофа —
незворотні зміни умов існування живих організмів.
Приклади великих екологічних катастроф
— Чорнобильська катастрофа, радіаційне
забруднення території України, частково Білорусії й Росії.
— Аварія на хімічному заводі в Севезо,
Італія.
— Викид ціанистих сполук у Бхопалі, Індія.
— Зараження питної води, Бангладеш, Індія.
— Загибель Аральського моря у південному
Казахстані.
— Підвищення концентрації СО2 в повітрі, глобальне потепління й загибель
коралів.
— Організоване іракською армією скидання
нафти в Перську затоку під час війни 1991 року.
— Канадська екологічна катастрофа (1970
р.)
— Екологічна катастрофа в Угорщині
(2010 р.) — прорив дамби на заводі з виробництва алюмінію, у результаті
чого сотні гектарів території, а також Дунай із притоками були залиті так
званим «червоним шламом».
— Вибух нафтової платформи Deepwater
Horizon у Мексиканській затоці.
— Аварія на АЕС Фукусіма I у Японії.
Висновок
Людина, як вона існує в природі, як і всі живі
організми, як будь-яка жива речовина, є певна функція біосфери, у певному її
просторі та часі.
Людина у всіх її проявах являє собою частину
біосфери.
Прорив наукової думки підготовлений усім
минулим біосфери й має еволюційне коріння. Ноосфера — це біосфера, перероблена
науковою думкою, підготовлена всім минулим планети, а не короткочасне й
перехідне геологічне явище.
Вернадський неодноразово відзначав, що
«цивілізація “культурного людства” — оскільки вона є формою організації нової
геологічної сили, яка створилася в біосфері,— не може перерватися й знищитися,
оскільки це є велике природне явище, котре відповідає історично, вірніше,
геологічно сформованій організованості біосфери. Утворюючи ноосферу, вона всіма
коренями зв’язується із цією земною оболонкою, чого раніше в історії людства
такою значною мірою ніколи не було».
Багато з того, про що писав Вернадський, стає
надбанням сьогоднішнього дня. Сучасні й зрозумілі нам його думки про
цілісність, неподільність цивілізації, про єдність біосфери й людства.
Вернадський бачив той переломний момент в історії людства, про який сьогодні
говорять учені, політики, публіцисти.
Учений передбачав неминучість ноосфери,
підготовлюваної як еволюцією біосфери, так і історичним розвитком людства. З
погляду ноосферного підходу по-іншому виглядають і сучасні больові точки
розвитку світової цивілізації. Варварське ставлення до біосфери, загроза
світової екологічної катастрофи, виробництво засобів масового знищення — усе це
повинне мати минуче значення. Питання про корінний поворот до джерел життя, до
організованості біосфери в сучасних умовах має звучати як сполох, заклик до
того, щоб мислити й діяти, у біосферно-планетному аспекті.
