Статеве дозрівання. Старіння. Теорії старіння.

Стате́ве дозріва́ння — процес досягнення організмом такого анатомічного та фізіологічного розвитку, що робить його здатним до розмноження. Основною біологічною ознакою статевого дозрівання є вироблення дозрілих статевих клітин — яйцеклітин у особин жіночої статі (дівчат) і сперматозоїдів у хлопців.

Стате́ве дозріва́ння  у дівчат відбувається від 9 до 16 років. У цей час збільшується виділення гормонів гіпофізу, які стимулюють ріст яєчників. У яєчниках починають вироблятися статеві гормони. Вони зумовлюють розвиток жіночих вторинних статевих ознак: збільшуються молочні залози, з'являється волосся на лобку і під пахвами (пубератні ознаки), інтенсивно росте і розвивається скелет. У дівчаток розширюються тазові кістки, а плечі залишаються вузькими. Приблизно через 2 роки (у 12—14 років) у дівчаток починаються перші менструації — ознака того, що у фолікулах яєчників почали дозрівати яйцеклітини. Спочатку менструації можуть бути нерегулярними з перервами до кількох місяців. Однак через 2—3 роки менструальний цикл стає регулярним.

Стате́ве дозріва́ння  у хлопців Починається від 11 і завершується в середньому до 18 років. Перші його ознаки — збільшення розмірів яєчок і статевого члена. В яєчках починають утворюватися сперматозоїди і виробляється чоловічий статевий гормон. Він надходить у кров і зумовлює формування вторинних статевих ознак. У хлопчиків з'являються волосся знизу живота (на лобку), під пахвами і на обличчі, швидко ростуть скелет та м'язи. Плечі розширюються, а таз залишається вузьким. Це надає фігурі хлопчика чоловічої статури. Збільшуються і змінюються хрящі гортані, голос стає нижчим. Такі зміни називаються мутацією.

Під впливом статевого гормону посилюється секреція шкірних залоз, особливо на обличчі й спині. Якщо не дотримуватися особистої гігієни, вони можуть запалюватися, утворюючи вугрі, які звичайно зникають до 21—23 років.

З 14 років у хлопчиків починає вироблятися сперма. Мимовільне виверження сперми відбувається під час сну. Це явище називається полюцією. По суті юнак стає готовим до сексуальних контактів вже з 14 років.

Але щоб стати дорослим, треба «вирости» не лише фізично, а й психологічно і соціально. Організм дозріває фізіологічно, але до повної фізіологічної зрілос­ті ще далеко, іде соціальне дорослішання, проте соціальна зрілість ще не настала.

Кожний громадянин України визнається суспільством дорослим лише з моменту отримання ним паспорта у 16 років. Юридичне законодавство визначає іншу межу дорослості - 18 років, коли людина несе повну відповідальність за всі свої вчинки. З цього віку (і не раніше) кожний користується виборчим правом та іншими правами.

Фізіологічна зрілість - це фізіологіч­не дозрівання всіх систем організму. Вимірюється показниками фізичного розвитку людини, фізичною підготов­леністю її фізіологічних систем (рухо­вої, кістково-м'язової, нервової), на­тренованістю, життєвою активністю й функціональною готовністю адек­ватно відповідати на впливи навколишнього середовища.

Фізіологічна і статева зрілість людини настає наприкінці юнацького віку (17-18 років). Зростання і розвиток орга­нізму завершується, всі системи орга­нізму практично досягають своєї біо­логічної зрілості, що характеризується здатністю статевих органів до статевих стосунків і самовідтворення (здатність мати дитину).

Соціальна зрілість - це вміння лю­дини успішно пристосовуватися до спільного життя з іншими людьми.

Соціальна зрілість настає тоді, коли людина стає особистістю, яка здат­на відповідати за свої вчинки, брати участь у виробничих взаєминах, дру­жити і кохати, піклуватися про близь­ких, рідних і друзів, дотримуватися правил і норм поведінки у колективі та суспільстві, а також створити сім'ю. Це також здатність не тільки діяти у власних інтересах, а й налагоджува­ти і погоджувати взаємини, конструк­тивно розв'язувати конфлікти.

Щоб стати дорослим, необхідно:

- вивчати й виконувати норми та пра­вила, за якими живе наше суспіль­ство;

- відвідувати школу, успішно навча­тися, підвищувати свій інтелектуаль­ний розвиток і думати, плану­вати, яку професію хочете обрати, і що для цього слід зробити;

- вчитися спілкуватися, дружити і кохати;

- піклуватися про рідних, друзів, близьких;

- дбати про людей похилого віку, слухати їх мудрі поради тощо.

Старіння — процес поступового руйнування і втрати важливих функцій організму або його частин, зокрема здатності до розмноження і регенерації. Внаслідок цього організм стає менш пристосованим до умов навколишнього середовища, зменшує свою здатність боротися із хижаками та хворобами. Явище старіння у тій чи іншій мірі спостерігається практично у всіх живих організмів. Термін «старіння» також може використовуватися і для опису руйнування неживих систем, і для опису соціальних ефектів старіння людини. Наука, що вивчає старіння, називається геронтологією; її галузь, що має справу з біологічними ефектами старіння — біогеронтологією

Існує дві традиційні теорії причин розвитку старіння (закономірності):

·         Старіння – генетично запрограмований процес, результат закономірної реалізації програми, закладеної у генетичному апараті.

·         Старіння – результат руйнування організму, викликаний різними факторами, дія яких повторюється і накопичується на протязі всього життя.

Відомий геронтолог В. В. Фролькис писав, що кожна людина легко може визначити відмінність між молодим і старим, але ніхто не може дати вичерпну наукову характеристику суті старіння і механізмів її розвитку. Вчений А. Комфорт підкреслював, що ні одна із висунутих гіпотез не в змозі пояснити старіння.

У даний час існує більш як 200 різних теорій процесу старіння. До прикладу:

·         Вихідною позицією представників так званої теорії зношування є: живі системи старіють під впливом інтенсивних життєвих процесів, а старіння прискорюється чи сповільнюється за законами фізики в залежності від динаміки процесів на рівні клітини, тканин, цілого організму. Вчені цієї теорії доводили, що всі індивіди в популяції мають приблизно однакову тривалість життя, але її межа визначається темпом зношування, при цьому тривалість життя залежить від середньої величини витраченої енергії на 1 кг маси індивіда.

·         Теорія витрачення "життєвої" енергії в клітинах. Представники цієї теорії старіння (М. Бергер) вважають, що кожний організм отримує у спадщину визначену кількість "життєвого фермента", який з часом витрачається, що наближує організм до смерті.

·         Математична модель старіння і старості дозволила досліджувати старість як закономірні, математичні вимірювані явища, що протікають з поступовим збільшенням захворювань і ймовірності смерті.

·         Інтоксикаційні теорії старіння. В кінці XIX ст. Ч. Бухард висунув положення "Кожен організм є лабораторією для токсинів". Вчені вважають, що старіння представляє собою процес само-інтоксикації в результаті збільшення рівня токсинів у клітині.

·         Теорію дисгармонії представляє концепція внутрішніх протиріч, згідно якої старіння є результатом порушення можливості оновлення клітини.

·         Існує концепція, яка пояснює старіння впливом біофізичних факторів на генетичний апарат клітин і накопичення радіоактивних речовин. Висока концентрація радіоактивних елементів порушує обмінні процеси і викликає процеси старіння в клітині.