Вивчення життєвих форм організмів.

      Серед пристосувань живих організмів до середовища існування особливе значення мають

так звані морфологічні адаптації, тобто зміни у зовнішній будові,  що дали змогу жити рослині

саме в тому, а не іншому середовищі існування.  Певна морфологічна будова рослини, що

склалася в процесі еволюції як пристосування до умов середовища, і є життєвою формою

рослин. 

Основні категорії життєвих форм (типи або класи) — дерева, чагарники і трави відрізняються

висотою, ступенем здерев'яніння осьових органів і тривалістю життя надземних пагонів.

Вивчення життєвих форм рослин є предметом дослідження окремої галузі ботаніки морфології

рослин. 

Характеристика кожної життєвої форми у вищих рослин складається на основі визначення

морфологічних ознак надземних і підземних пагонів та кореневих систем з урахуванням ритму

розвитку і тривалості життя. До однієї  життєвої форми можуть належати рослини різних видів

і родів і, навпаки,  рослини одного виду можуть утворювати кілька життєвих форм.

Життєва форма рослин — це зовнішній вигляд біологічної особливості рослин,
що відображає їхню пристосованість до певних умов середовища перебування. В екологічній
класифікації життєва форма рослин — це група рослин з подібними пристосувальними структурами, необов’язково пов’язаних спорідненням.
В еколого-морфологічній класифікації життєвих форм рослин виокремлюють такі групи:
деревні рослини, що поділяються на дерева, чагарники й чагарнички; напівдеревні рослини —
проміжна група, що включає напівчагарники й напівчагарнички; трав’янисті рослини, що по-
діляються на багаторічні, дворічні й однорічні трави.

•Дерева — багаторічні рослини з дерев'янистими надземними частинами, чітко вираженим

одним стовбуром, не нижче 2 м висоти

Кущі — багаторічні рослини з дерев'яніючими надземними частинами. На відміну від дерев,

не мають яскраво вираженого стовбура: кущення починається від самої землі. Тому

утворюється кілька рівноцінних стовбурів.

•Кущики схожі з кущами, але низькі, не вищі за 50 см.

•Напівкущі відрізняються від кущиків тим, що у них дерев'яніють тільки нижні частини

пагонів, верхні часто відмирають.

•Ліани — рослини зі стеблами, що в'ються і чіпляються за опору.

•Сукуленти — багаторічні рослини з соковитими стеблами і листками, що містять запаси

води.

•Трав'янисті рослини — багаторічні та однорічні рослини, в яких на зиму відмирають

надземні частини (багаторічні, дворічні) або відмирає уся рослина (однорічні).

Основою класифікації життєвих форм рослин К. Раункієра (1905 р.) є важлива в адаптив-
ному відношенні ознака: розташування й спосіб захисту бруньок відновлення в рослин упро-
довж несприятливого періоду, холодного або сухого. 

Згідно із цією класифікацію виокремлюють п’ять категорій життєвих форм:
• фанерофіти (дерева, чагарники, дерев’янисті ліани, епіфіти), бруньки відновлення яких
розташовані високо над землею й захищені лусочками;
• хамефіти (чагарнички, напівчагарники, напівчагарнички), бруньки відновлення яких
розташовані трохи вище рівня ґрунту, тобто на висоті 20–30 см. У Сибіру рослини цієї
групи в зимовий період зазвичай перебувають під снігом;
• гемікриптофіти — це багаторічні трав’янисті рослини, бруньки відновлення яких пере-
бувають на рівні ґрунту або в підстилці (рослини з розетковими або подовженими пагона-
ми, які щорічно відмирають до основи);
• криптофіти — це рослини, бруньки відновлення яких перебувають у ґрунті
(кореневищні, цибулинні, бульбові рослини, які об’єднані назвою «геофіти») або під во-
дою (гідрофіти);
• терофіти — це однорічні рослини, усі вегетативні частини яких відмирають до кінця
сезону, зимуючих бруньок не залишається. Рослини відновлюються на наступний рік із
насіння.
Життєві форми тварин. У зоології термін «життєва форма» почали використовувати пізніше ніж у ботаніці, лише у XX ст. Життєві форми тварин виокремлюють за різними ознаками для різних систематичних груп. Так, для тварин однією з основних ознак для виокремлення життєвих форм, окрім середовища існування, уважають способи пересування (ходьба, біг, стрибки,плавання, повзання).
Наприклад: стрибучі тварини — азіатські тушканчики, австралійські кенгуру, африканські
стрибунці тощо, які живуть на різних континентах, мають компактне тіло з подовженими задніми кінцівками й короткими передніми. У них добре розвинені м’язи — розгиначі спини, що збільшують потужність поштовху. Нарешті, їхній хвіст — це й балансир, і кермо, і додаткова точка опори. Життєві форми птахів розрізняють за типом їхнього середовища існування й способом добування їжі, у риб — за формою тіла й способом добування їжі. У мешканців водойм — за типом їхнього місцеперебування (планктон, бентос).
Класифікація життєвих форм тварин за О. М. Формозовим:
• наземні;
• підземні;
• деревні повітряні;
• водні.
Класифікація життєвих форм за Д. М. Кашкаровим:
• плавучі форми:
а) суто водні;
б) напівводні;
• рийні форми:
а) абсолютні землекопи;
б) відносні землекопи;
• наземні форми:
а) ті, що не роблять нір;
б) ті, що роблять нори;
в) тварини скель;
• деревні повзучі форми;
• повітряні форми.
Біоформа — це життєва форма рослин і тварин залежно від особливостей їхнього росту та
біологічних ритмів.