Вид. Критерії виду

1. Визначення «вид»

Поняття «вид» має тривалу історію становлення в біологічній науці.

К. Лінней уважав, що вид — це універсальна, реально існуюча одиниця живої матерії, що є морфологічно однорідною та незмінною. Усі особини виду, на думку вченого, мають типовий морфологічний вигляд, а варіації являють собою випадкові відхилення, результат недосконалого втілення ідеї виду (свого роду каліцтва). Учений уважав, що види незмінні, незмінна природа. Ідея незмінної природи ґрунтувалася на концепції креаціонізму, згідно з якою все суще було створене Богом. Стосовно біології цю концепцію Лінней висловив у своїй знаменитій формулі: «Видів стільки, скільки різних форм від початку створила Нескінченна істота».

Інша концепція належить Ж. Б. Ламарку — відомому французькому природознавцю. За його концепцією, види реально не існують, це суто абстрактне поняття винайдене для того, щоб легше було розглядати сукупно більшу кількість особин, оскільки, за словами Ламарка, «у природі немає нічого, крім особин». Індивідуальна мінливість безперервна, тому межу між видами можна провести і тут, і там — де зручніше.

Третя концепція формувалася в першій чверті XIX століття. Її обґрунтували Ч. Дарвін та пізніші біологи. Згідно із цією концепцією, види мають незалежну реальність. Вид неоднорідний, являє собою систему підпорядкованих одиниць. Серед них основна елементарна одиниця — популяція. Види, за Дарвіном, змінюються, вони відносно постійні і є результатом еволюційного розвитку.

Часом навіть дуже досвідчені біологи заганяють себе в глухий кут, намагаючись установити, належать певні особини до одного виду чи ні. Чому так відбувається, чи існують точні й тверді критерії, які допомогли б розвіяти всі сумніви?

2. Критерії виду

Критерії виду — це ознаки й властивості, за якими один вид відрізняється від іншого. Вони є також ізолюючими механізмами, що перешкоджають схрещуванню, незалежності, самостійності видів.

Усім відомо, що однією з головних особливостей біологічної матерії на нашій планеті є дискретність. Це виражається в тому, що вона репрезентована окремими видами, які не схрещуються один з одним, ізольовані один від одного.

Існування виду забезпечується його генетичною єдністю (особини виду здатні схрещуватися й давати життєздатне плідне потомство) та його генетичною самостійністю (неможливість схрещування з особинами іншого виду, нежиттєздатність або стерильність гібридів).

Генетична самостійність виду зумовлюється сукупністю його характерних ознак: морфологічних, фізіологічних, біохімічних, генетичних, особливостей способу життя, поведінки, географічного поширення тощо. Це і є критерії виду.

 Як ви думаєте, за однією чи двома ознаками можна судити про належність особини до певного виду й чому? Ні, тому що, наприклад, існують види-двійники або, наприклад, собаки й вовки можуть схрещуватися.) Отже, тільки використовуючи всі критерії, можна визначити належність особини до того чи іншого виду.

Висновок. Таким чином, видові критерії, за якими ми відрізняємо один вид від іншого, у сукупності зумовлюють генетичну ізоляцію видів, забезпечуючи самостійність кожного виду та різноманітність у природі. По суті, у виробленні цих ізолюючих видових ознак і полягає процес формування видів. Саме тому вивчення видових критеріїв має основне значення для розуміння механізмів процесу еволюції, що відбувається на нашій планеті.

— Видові критерії, за якими відрізняється один вид від іншого, у сукупності зумовлюють генетичну ізоляцію видів, забезпечуючи самостійність кожного виду та різноманітність їх у природі.

— Немає жодного видового критерію, який можна було б визнати абсолютним та універсальним.

— До способів ізоляції, що перешкоджають схрещуванню різних видів, належать:

а)   відмінності ареалів, місць існування → неможливість зустрічі;

б)   різні терміни розмноження;

в)   відмінності в будові статевих органів;

г)   нежиттєздатність або стерильність гібридів;

д)   різні ритуали «залицяння» в період розмноження.

— Вид являє собою генетично відносно ізольовану систему, що доводить реальність існування видів у природі.