Як зробити урок цікавим? Інтерактивні мотиватори навчання

Професор Ніколас Кардарас: діти і смартфони. ВСЕ НАБАГАТО ГІРШЕ, ніж вам здається

Поняття Ноосфери

1. Біосфера й людина

Яка роль людини в біосфері?

Сьогодні людина постає в біосфері як вища єдність попередніх етапів і форм розвитку матерії, найбільш розвинене й багате за своїм змістом творення природного ходу речей у світі, як активна сила, що залучає все більшу й більшу кількість речовини та енергії в новий кругообіг руху, що підкоряє природу своїм розумним цілям. Якщо ж цей процес іноді буває стихійним у деяких своїх ланках чи супроводжується небажаними наслідками, то причиною цього є незрілість соціальних відносин усередині суспільства. Історія суспільства — це частина історії природи. Праця людини, тобто основа її життєдіяльності,— сутність її взаємозв’язків із природою. Розвиток промисловості й сільського господарства в небачених масштабах підсилив вплив людини на природу. Своєю виробничою діяльністю людина втрутилася в чимало біосферних процесів. Людина ввела в структуру планети нову форму дії живої речовини. Раніше організми впливали на історію тільки тих атомів, які були необхідні їм для їхнього росту, розмноження, живлення, дихання. Людина розширила це коло, впливаючи на елементи, необхідні для техніки й для створення цивілізованих форм життя. Людина діє не як Homo sapiens, а як Homo faber. Лице планети — біосфера — різко змінюється людиною свідомо й здебільшого несвідомо. Людина змінює фізично й хімічно повітряну оболонку суші, усі її природні води. У результаті розвитку людської культури у ХХ ст. різко стали змінюватися прибережні моря й частини океану. Окрім того, людина створює нові раси й види тварин. А ще — людина вийшла за межі своєї планети в космічний простір, вийшла за межі біосфери, розширюючи межі ноосферного впливу. Отже, ноосфера існує як факт і реальність.

Людина змінює планету. Добре це чи погано? Чи треба взагалі змінювати планету? Чи, може, запитання слід поставити інакше: як перебудовувати біосферу?

2. Ноосфера

Кожна більш-менш освічена людина нашого часу чула це дещо таємниче слово: ноосфера. Уперше воно пролунало в стінах Паризького університету в 1928 році з вуст французького філософа й математика Едуарда Леруа.

У чому суть цього поняття? Поява людини в ряду висхідних форм означає, що еволюція переходить до вживання нових засобів суто психічного характеру. І справді, еволюція в людині створила принципово нове знаряддя свого подальшого розвитку, підготовлене тривалим процесом удосконалення нервової системи — розум рефлексивного типу, що володіє самосвідомістю, спроможністю глибоко пізнавати себе та світ, «не просто знати, а знати, що знаєш».

Життя на Землі — це вищий та найбільш виразний прояв загального космічного процесу ускладнення матерії (прагнення до все складніших поєднань елементів: атоми, молекули, клітини, багатоклітинні).

З появою на Землі обдарованої розумом живої істоти планета переходить у нову стадію своєї історії, біосфера переходить у ноосферу.

Слово «ноос» по-грецькому означає «розум», «дух». Звідси ноосфера — людська сфера, сфера рефлексії, свідомого й вільного винаходу, коротко кажучи, сфера думки, розуму.

За Вернадським, ноосфера — це такий етап розвитку біосфери, коли розумова діяльність людини стане головним, провідним фактором у біосфері. Слід зазначити, що В. І. Вернадський розглядав ноосферу як майбутній стан біосфери. На його думку, цивілізація ще дуже далека від такого стану.

У 1944 році у своїй книзі «Кілька слів про ноосферу» вчений визначив кілька загальних умов, необхідних для створення або переходу до ноосфери:

— суспільство має бути єдиним в інформаційному та економічному аспектах;

— ноосфера — явище всепланетне, тобто суспільство має прийти до рівності рас і народів;

— ноосфера не може бути створена, доки не припиняться війни між народами.

Висновок. Людина як істота, наділена розумом і волею, діє у світі з моменту своєї появи як творець і перетворювач. Будучи носієм розуму у Всесвіті, людина свої земні стосунки повинна будувати не на егоїстичній основі, не на традиціях заздрості та ворожнечі, а згідно зі своїм дійсним становищем у світі.

Які умови сприяли переходу біосфери в ноосферу? Чи завершений цей процес у наш час?

Праці Вернадського дозволяють більш обґрунтовано відповісти на поставлене запитання, оскільки в них зазначено ряд конкретних умов, необхідних для становлення й існування ноосфери.

3. Умови необхідні для становлення й існування ноосфери

— Заселення людиною всієї планети;

— різке перетворення засобів зв’язку й обміну між країнами;

— посилення зв’язків, зокрема політичних, між усіма країнами Землі;

— початок переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, що протікають у біосфері;

— розширення меж біосфери та вихід у космос;

— відкриття нових джерел енергії;

— рівність людей усіх рас і релігій;

— збільшення ролі народних мас у розв’язанні питань зовнішньої та внутрішньої політики;

— свобода наукової думки та наукового пошуку від тиску релігійних, філософських і політичних побудов і створення в державному ладі умов, сприятливих для вільної наукової думки;

— продумана система народної освіти й підвищення добробуту трудящих;

— створення реальної можливості не допустити недоїдання й голоду, зубожіння й до мінімуму знизити захворювання;

— розумне перетворення первісної природи Землі задля того, щоб зробити її здатною задовольнити всі матеріальні, естетичні й духовні потреби кількісно зростаючого населення;

— усунення воєн із життя суспільства.

1. Заселення людиною всієї планети

(Ця умова виконана. На Землі не залишилося місць, де не ступала б нога людини. Вона освоїла навіть Антарктиду.)

2. Різке перетворення засобів зв’язку та обміну між країнами

(Цю умову також можна вважати виконаною. За допомогою радіомережі, телебачення Internet ми миттєво дізнаємося про події в будь-якій точці земної кулі. Засоби комунікації постійно вдосконалюються, прискорюються, з’являються такі можливості, про які досі важко було навіть мріяти. І тут не можна не згадати пророчих слів Вернадського: «Цей процес — повного заселення біосфери людиною — зумовлений ходом історії наукової думки, нерозривно пов’язаний зі швидкістю спілкування, з успіхами техніки пересування, з можливістю миттєвої передачі думки, її одночасного обговорення на всій планеті». Донедавна засоби телекомунікації обмежувалися телеграфом, телефоном, радіо й телебаченням, про які писав ще Вернадський. Була можливість передавати дані від одного комп’ютера до іншого за допомогою модема, підключеного до телефонної лінії, документи на папері передавалися за допомогою факсимільних апаратів. Тільки в останні роки розвиток глобальної телекомунікаційної комп’ютерної мережі Internet дав початок справжній революції в людській цивілізації, що входить сьогодні в еру інформації. Зростання й розвиток мережі Internet, удосконалення обчислювальної та комунікаційної техніки відбувається в наші дні подібно до того, як відбувається розмноження й еволюція живих організмів. На це свого часу звернув увагу Вернадський: «Зі швидкістю, яку можна порівняти зі швидкістю розмноження, що виражається геометричною прогресією в ході часу, створюється цим шляхом у біосфері все більша кількість нових для неї косних природних тіл і нових великих природних явищ». «…Хід наукової думки, наприклад, у створенні машин, як давно помічено, абсолютно аналогічний ходу розмноження організмів». Якщо раніше мережею користувалися тільки дослідники в галузі інформатики, державні службовці й підрядники, то сьогодні отримати доступ до неї може майже будь-який бажаючий. І тут ми бачимо втілення мрії Вернадського про сприятливе середовище для розвитку наукової праці, популяризації наукового знання, про інтернаціональність науки. Справді, якщо раніше людей розділяли кордони й величезні відстані, то тепер, можливо, тільки мовний бар’єр. «Будь-який науковий факт, будь-яке наукове спостереження,— писав Вернадський,— де б і ким би вони не були зроблені, надходять у єдиний науковий апарат, у ньому класифікуються й приводяться до єдиної форми, відразу стають загальним надбанням для критики, міркувань і наукової праці». Але якщо раніше для того, щоб вийшла у світ наукова праця, щоб наукова думка стала відомою світу, були потрібні роки, то сьогодні будь-який учений, який має доступ до мережі Internet, може подати свою працю, наприклад, у вигляді так званої www сторінки (World-Wide Web — «Всесвітня павутина») на огляд усім користувачам мережі, причому не тільки текст статті й рисунки (як на папері), але й рухливі ілюстрації, а іноді й звуковий супровід. У наші дні мережа Internet — це світове співтовариство близько 30 тисяч комп’ютерних мереж, що взаємодіють між собою. Населення Internet уже становить майже 30 мільйонів користувачів і близько 10 мільйонів комп’ютерів, причому кількість вузлів кожні півтора року подвоюється. Вернадський писав: «Незабаром можна буде зробити видимими для всіх події, що відбуваються за тисячі кілометрів». Можна вважати, що й це передбачення Вернадського збулося.

3. Посилення зв’язків, зокрема політичних, між усіма країнами Землі

(Цю умову можна вважати якщо не виконаною, то такою, що виконується. Створена після Другої світової війни Організація Об’єднаних Націй (ООН) виявилася значно більш стійкою й діючою, ніж Ліга Націй, що існувала в Женеві від 1919 року до 1946 року.)

4. Початок переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, що протікають у біосфері

(Цю умову також можна вважати виконаною, хоча саме переважання геологічної ролі людини в ряді випадків призвело до важких екологічних наслідків. Обсяг гірських порід, які видобувають із глибин Землі всі шахти й кар’єри світу, сьогодні майже вдвічі перевищує середній обсяг лав і попелу, що їх викидають щорічно всі вулкани Землі.)

5. Розширення меж біосфери та вихід у космос

(У роботах останнього десятиліття життя Вернадський не вважав межі біосфери сталими. Він підкреслював розширення їх у минулому як підсумок виходу живої речовини на сушу, появи високостовбурної рослинності, літаючих комах, а пізніше літаючих ящерів і птахів. У процесі переходу в ноосферу межі біосфери повинні розширюватися, а людина має вийти в космос. Ці передбачення збулися.)

6. Відкриття нових джерел енергії

(Умова виконана, але, на жаль, із трагічними наслідками. Атомна енергія давно освоєна й у мирних, і у воєнних цілях. Людство (а точніше, політики) явно не готове обмежитися мирними цілями, більше того — атомна (ядерна) енергія ввійшла в нашу епоху насамперед як воєнний засіб і засіб залякування конфронтуючих ядерних держав. Питання про використання атомної енергії неабияк хвилювало Вернадського ще понад півстоліття тому. У передмові до книги «Нариси й промови» він пророчо писав: «Недалекий той час, коли людина матиме у своїх руках атомну енергію, таке джерело сили, що дозволить їй будувати своє життя так, як вона захоче… Чи зуміє людина скористатися цією силою, спрямувати її на добро, а не на самознищення? Чи доросла вона до вміння використовувати ту силу, яку неминуче повинна дати їй наука?». Величезний ядерний потенціал підтримується почуттям взаємного страху й прагненням однієї зі сторін до хиткої переваги. Могутність нового джерела енергії виявилася сумнівною, вона з’явилася не в той час і потрапила не в ті руки.)

7. Рівність людей усіх рас і релігій

(Ця умова якщо не досягнута, то, у будь-якому разі, досягається. Рішучим кроком для встановлення рівності людей різних рас і віросповідань було руйнування наприкінці минулого століття колоніальних імперій.)

8. Збільшення ролі народних мас у розв’язанні питань зовнішньої та внутрішньої політики

(Ця умова дотримується у всіх країнах з парламентською формою правління.)

9. Свобода наукової думки та наукового пошуку від тиску релігійних, філософських і політичних побудов і створення в державному ладі умов, сприятливих для вільної наукової думки

(Важко говорити про виконання цієї умови в країні, де ще зовсім недавно наука перебувала під колосальним гнітом певних філософських і політичних структур. Сьогодні наука вільна від такого тиску, однак унаслідок важкого економічного становища чимало наших науковців змушені заробляти собі на життя ненауковою працею, інші виїздять за кордон. Для підтримання вітчизняної науки створені міжнародні фонди. У розвинених країнах і навіть у країнах, які розвиваються, що можна бачити на прикладі Індії, державний і суспільний лад створюють режим максимального сприяння для вільної наукової думки.)

10. Продумана система народної освіти й підвищення добробуту трудящих. Створення реальної можливості не допустити недоїдання й голоду, зубожіння й до мінімуму знизити захворювання

(Про виконання цієї умови важко судити об’єктивно, перебуваючи у великій країні, що стоїть на порозі голоду й зубожіння, як про це пишуть усі газети. Однак Вернадський попереджав, що процес переходу біосфери в ноосферу не може відбуватися поступово й односпрямовано, що на цьому шляху тимчасові відступи неминучі. І ту ситуацію, що склалася сьогодні в нашій країні, можна розглядати як явище тимчасове й минуще.)

11. Розумне перетворення первісної природи Землі задля того, щоб зробити її здатною задовольнити всі матеріальні, естетичні й духовні потреби чисельно зростаючого населення

(Цю умову, особливо в нашій країні, не можна вважати виконаною, однак перші кроки в напрямку розумного перетворення природи в другій половині XX ст., безсумнівно, почали здійснюватися. У сучасний період відбувається інтеграція наук на базі екологічних ідей. Уся система наукового знання створює фундамент для екологічних завдань. Про це також говорив Вернадський, прагнучи створити єдину науку про біосферу. Екологізація західної свідомості відбувалася починаючи із 70-х років, створюючи умови для виникнення екофільної цивілізації. Сьогодні екстремістська форма зеленого руху виявилася там уже непотрібною, оскільки почали працювати державні механізми регулювання екологічних проблем. У СРСР до 1980-х років уважалося, що соціалістичне господарювання перешкоджає загрозі екологічної кризи. У період перебудови цей міф розвіявся, активізувався рух зелених. Однак у наші дні політичне керівництво переорієнтувалося здебільшого на розв’язання економічних проблем, проблеми екології відійшли на задній план. У світовому масштабі для розв’язання екологічної проблеми (при тому, що населення планети постійно зростає) необхідні умови для вирішення глобальних проблем, що за наявності суверенітету різних держав видається сумнівним.)

12. Усунення воєн із життя суспільства

(Цю умову Вернадський уважав надзвичайно важливою для створення й існування ноосфери. Але вона не виконана й поки що неясно, чи може бути виконана. Світова спільнота намагається не допустити світової війни, хоча локальні війни ще забирають багато життів.)

Висновок. Процес утворення ноосфери поступовий, і, мабуть, ніколи не можна буде точно вказати рік чи навіть десятиліття, з якого перехід біосфери в ноосферу можна буде вважати завершеним. Однак думки щодо цього питання можуть бути різні.

В. І. Вернадський, вказуючи на небажані, руйнівні наслідки господарювання людини на Землі, уважав їх певними витратами. Він вірив у людський розум, гуманізм наукової діяльності, перемогу добра й краси. Дещо в його передбаченнях було геніальним, у чомусь, він, можливо, помилявся. Ноосферу необхідно приймати як символ віри, як ідеал розумного людського втручання в біосферні процеси під впливом наукових досягнень. Треба в неї вірити, сподіватися на її пришестя, вживати відповідних заходів.

ü  Запис у зошитах

Деякі тези, що стосуються вчення про ноосферу.

1. Людство нерозривно пов’язане з біосферою.

2. З розвитком мозку людина стає потужним фактором еволюції на Землі. Роль людини в еволюції біосфери: людина — потужна геологічна сила (навколишнє середовище істотно змінюється людиною завдяки її праці).

3. У наш час існує необхідність розумного розвитку виробництва, споживання енергії, використання природних багатств без порушення природних закономірностей, що існують у біосфері (охорона навколишнього середовища). Обмеження в перетворенні природи.

4. У ноосфері повинна панувати думка про розумне, дбайливе ставлення до природи.

5. Людина повинна змінити свою екологічну свідомість.

6. Ноосфера — вища стадія розвитку біосфери.

4. Вплив людства на еволюцію біосфери

Поступове збільшення технологічного впливу людства на навколишнє середовище

↓

— Екологічна криза. Історія екологічних криз. Масштаб екологічної кризи: від окремих груп живих організмів і територій до планетарного рівня.

↓

Екологічна катастрофа. Екологічна катастрофа — незворотні зміни умов існування живих організмів.

Приклади великих екологічних катастроф

— Чорнобильська катастрофа, радіаційне забруднення території України, частково Білорусії й Росії.

— Аварія на хімічному заводі в Севезо, Італія.

— Викид ціанистих сполук у Бхопалі, Індія.

— Зараження питної води, Бангладеш, Індія.

— Загибель Аральського моря у південному Казахстані.

— Підвищення концентрації СО2 в повітрі, глобальне потепління й загибель коралів.

— Організоване іракською армією скидання нафти в Перську затоку під час війни 1991 року.

— Канадська екологічна катастрофа (1970 р.)

— Екологічна катастрофа в Угорщині (2010 р.) — прорив дамби на заводі з виробництва алюмінію, у результаті чого сотні гектарів території, а також Дунай із притоками були залиті так званим «червоним шламом».

— Вибух нафтової платформи Deepwater Horizon у Мексиканській затоці.

— Аварія на АЕС Фукусіма I у Японії.

Висновок

Людина, як вона існує в природі, як і всі живі організми, як будь-яка жива речовина, є певна функція біосфери, у певному її просторі та часі.

Людина у всіх її проявах являє собою частину біосфери.

Прорив наукової думки підготовлений усім минулим біосфери й має еволюційне коріння. Ноосфера — це біосфера, перероблена науковою думкою, підготовлена всім минулим планети, а не короткочасне й перехідне геологічне явище.

Вернадський неодноразово відзначав, що «цивілізація “культурного людства” — оскільки вона є формою організації нової геологічної сили, яка створилася в біосфері,— не може перерватися й знищитися, оскільки це є велике природне явище, котре відповідає історично, вірніше, геологічно сформованій організованості біосфери. Утворюючи ноосферу, вона всіма коренями зв’язується із цією земною оболонкою, чого раніше в історії людства такою значною мірою ніколи не було».

Багато з того, про що писав Вернадський, стає надбанням сьогоднішнього дня. Сучасні й зрозумілі нам його думки про цілісність, неподільність цивілізації, про єдність біосфери й людства. Вернадський бачив той переломний момент в історії людства, про який сьогодні говорять учені, політики, публіцисти.

Учений передбачав неминучість ноосфери, підготовлюваної як еволюцією біосфери, так і історичним розвитком людства. З погляду ноосферного підходу по-іншому виглядають і сучасні больові точки розвитку світової цивілізації. Варварське ставлення до біосфери, загроза світової екологічної катастрофи, виробництво засобів масового знищення — усе це повинне мати минуче значення. Питання про корінний поворот до джерел життя, до організованості біосфери в сучасних умовах має звучати як сполох, заклик до того, щоб мислити й діяти, у біосферно-планетному аспекті.

Тема. Екосистеми, їхня характеристика

1. Поняття екосистеми

Екосистема — це сукупність живих організмів (біоценоз) та середовища їхнього існування (клімат, ґрунт, водне середовище), у якому здійснюється кругообіг речовин.

Термін «екосистема» запропонував англійський ботанік Артур Тенслі в 1935 році. Учений вважав, що екосистеми є основними природними одиницями на Землі. Це не тільки комплекс живих організмів, але й поєднання фізичних факторів. Усюди, де ми спостерігаємо виразну єдність рослин, тварин, мікроорганізмів, об’єднаних окремою ділянкою навколишнього середовища, ми маємо приклад екосистеми.

Поняття «екосистема» можна застосовувати до об’єктів різної складності й розміру.

Екосистемою може бути окрема купина на болоті й усе болото, калюжа, озеро й океан, луки, ліс і Земля в цілому. Таким чином, кожна конкретна екосистема характеризується певними межами (екосистема ялинового лісу, екосистема низинного болота). Однак саме поняття «екосистема» має ознаку безрозмірності, їй не властиві територіальні обмеження. Зазвичай екосистеми відмежовують одна від одної елементами абіотичного середовища, наприклад рельєфом, видовою різноманітністю, ґрунтовими умовами тощо.

Термін «екосистема» застосовують і стосовно штучних утворень (антропогенних), наприклад екосистема парку, сільськогосподарська екосистема, акваріум.

Техногенні екосистеми — це екосистеми, що виникають або істотно змінюються під впливом техногенних факторів (осушування боліт, лісові вирубування, кар’єри).

Види екосистем

•     Наземні — усі екосистеми суші

•     Прісноводні — прісноводні озера, ставки, ріки, струмки, підземні води

•     Морські — океани, моря, солоні озера.

2. Методи вивчення екосистемного рівня

Біоми — це найбільші макроекосистеми. Вони являють собою сукупність усіх організмів та середовища їхнього існування в межах певних природно-географічних зон.

Біоценоз — це біосистема, що являє собою сукупність популяцій різних видів рослин, тварин та мікроорганізмів, які населяють певну територію.

Термін «біоценоз» запровадив у науку відомий російський біолог В. М. Сукачов.

Ділянку земної поверхні з однотипними умовами середовища, зайняту біоценозом, називають біотопом.

Біотоп і біоценоз утворюють цілісну екологічну систему — біогеоценоз.

Біогеоценоз — це історично сформована на однорідній ділянці земної поверхні сукупність живих організмів, що перебувають у стійкому зв’язку з факторами неживої природи.

3. Характерні риси угруповань

Кожний організм живе в оточенні безлічі інших, вступає з ними в найрізноманітніші зв’язки як з негативними, так і з позитивними для себе наслідками й урешті-решт не може існувати без цього живого оточення. Зв’язок з іншими організмами, з одного боку — необхідна умова живлення та розмноження, можливість захисту, пом’якшення несприятливих умов середовища, а з іншого — це небезпека шкоди й часто навіть безпосередня загроза існуванню індивідуума. Усю суму впливів, які справляють одна на одну живі істоти, об’єднують назвою біотичні фактори середовища.

Безпосереднє живе оточення організму становить його біоценотичне середовище.

Будучи структурними одиницями живої природи, біоценози являють собою системи так званого каркасного типу, без особливих керуючих і координуючих центрів (наприклад, нервова або гуморальна системи організмів), але також базуються на численних і складних внутрішніх зв’язках, мають закономірну структуру й певні межі стійкості.

Найважливіші особливості систем, що належать до надорганізменого рівня організації життя (згідно з класифікацією німецького еколога В. Тишлера)

1. Угруповання завжди виникають, формуються з готових частин (представників різних видів або цілих комплексів видів), наявних у навколишньому середовищі. Цим спосіб їхнього виникнення відрізняється від формування окремого організму, особини, що відбувається шляхом поступового диференціювання зачатків.

2. Частини угруповання замінні. Один вид (або комплекс видів) може зайняти місце іншого з подібними екологічними потребами без шкоди для всієї системи. Тим часом частини (органи) будь-якого організму унікальні.

3. Якщо в цілісному організмі підтримується постійна координація, узгодженість діяльності його органів, клітин і тканин, то надорганізмена система існує переважно завдяки врівноважуванню протилежно спрямованих сил. Інтереси багатьох видів у біоценозі прямо протилежні. Наприклад, хижаки — антагоністи своїх жертв, проте вони існують разом, у межах єдиного угруповання.

4. Угруповання засновані на кількісній регуляції чисельності одних видів іншими.

5. Граничні розміри організму обмежені його внутрішньою спадковою програмою. Розміри надорганізмених систем визначаються зовнішніми причинами. Так, біоценоз сосняка-біломоховика може займати невелику ділянку серед боліт, а може простиратися на значну відстань на території з відносно однорідними абіотичними умовами.

4. Взаємозв’язки в угрупованнях

В. М. Беклемішев поділяв зв’язки між видами в угрупованні на прямі та непрямі. Прямі зв’язки виникають при безпосередньому контакті організмів. Непрямі зв’язки являють собою вплив видів один на одного через середовище існування або шляхом впливу на треті види.

Згідно з класифікацією В. М. Беклемішева, прямі та непрямі міжвидові зв’язки за тим значенням, яке вони можуть мати в біоценозі, поділяються на чотири типи: трофічні, топічні, форичні, фабричні.

Трофічні зв’язки виникають тоді, коли один вид живиться іншим — або живими особинами, або їхніми мертвими рештками, або продуктами життєдіяльності. І бабки, які ловлять на льоту інших комах, і жуки-гнойовики, які живляться екскрементами великих копитних, і бджоли, які збирають нектар рослин, вступають у прямий трофічний зв’язок з видами, котрі дають їм їжу. У випадку конкуренції двох видів через об’єкти живлення між ними виникає непрямий трофічний зв’язок, тому що діяльність одного позначається на постачанні кормом іншого. Будь-який вплив одного виду на поїдання іншого або доступність для нього їжі слід розцінювати як непрямий трофічний зв’язок між ними. Наприклад, гусениці метеликів-монашок, об’їдаючи хвою сосен, полегшують короїдам доступ до ослаблених дерев.

Трофічні зв’язки є головними в угрупованнях. Саме вони об’єднують види, що живуть разом, оскільки кожний з них може жити лише там, де є необхідні для нього харчові ресурси. Будь-який вид не тільки пристосований до певних джерел живлення, але й сам служить харчовим ресурсом для інших. Харчові взаємозв’язки утворюють у природі трофічну сітку, що поширюється зрештою на всі види в біосфері.

Топічні зв’язки характеризують будь-яку фізичну або хімічну зміну умов існування одного виду в результаті життєдіяльності іншого. Ці зв’язки дуже різноманітні. Вони полягають у створенні одним видом середовища для іншого (наприклад, внутрішній паразитизм або нірковий коменсалізм), у формуванні субстрату, на якому поселяються або, навпаки, уникають селитися представники інших видів, у впливі на рух води, повітря, зміну температури, освітленості навколишнього простору, у насиченні середовища продуктами виділення тощо. Морські жолуді, які поселяються на шкірі китів, личинки мух, які живуть у коров’ячих кізяках, лишайники на стовбурах дерев пов’язані прямим топічним зв’язком з тими організмами, які дають їм субстрат або середовище існування. Особливо велика роль у створенні або зміні середовища для інших організмів належить рослинам. Рослинність завдяки особливостям енергообміну є потужним чинником перерозподілу тепла біля поверхні Землі та створенні мезо- й мікроклімату. Під покривом лісу підлісок, наґрунтовий покрив, а також усі тварини перебувають в умовах більш вирівняних температур, більш високої вологості повітря тощо. Трав’яниста рослинність, хоча й меншою мірою, також змінює режим навколишнього простору.

Форичні зв’язки — це участь одного виду в поширенні іншого. Роль транспортувальників виконують тварини. Перенесення тваринами насіння, спор, пилку рослин називають зоохорією, перенесення інших, дрібніших, тварин — форезією (від грец. phoreo — носити). Перенесення здійснюється зазвичай за допомогою спеціальних і різноманітних пристосувань. Тварини можуть захоплювати насіння рослин двома способами: пасивним та активним. Пасивне захоплення відбувається при випадковому зіткненні тіла тварини з рослиною, насіння або супліддя якої мають спеціальні зачіпки, гачки, вирости (череда, лопух). Поширюють їх, як правило, ссавці, які на хутрі переносять такі плоди часом на досить значні відстані. Активний спосіб захоплення — поїдання плодів і ягід. Насіння, яке не перетравлюється, тварини виділяють разом з екскрементами. У перенесенні грибних спор велику роль відіграють комахи. Очевидно, плодові тіла грибів виникли як утворення, що приваблюють комах-поширювачів.

Біотичні взаємозв’язки

Взаємозв’язок живих організмів в угрупованнях на негативній та позитивній основі

— До якої групи взаємозв’язків можна віднести аменсалізм?

При аменсалізмі для одного з двох взаємозв’язаних видів наслідки спільного існування негативні, тимчасом як інший не має від цього ні шкоди, ні користі. Така форма взаємозв’язку частіше зустрічається в рослин. Наприклад, світлолюбні трав’янисті види, що ростуть під ялиною, пригнічуються в результаті сильного затінку, що утворює її крона, тимчасом як для самого дерева їхнє сусідство може бути нейтральним.

Зниження конкуренції забезпечується:

•     симбіозом;

•     ярусністю (підземною та надземною);

•     неодночасним розвитком;

•     різними строками цвітіння;

•     хімічною взаємодією (нектар, речовини для відлякування).

5. Видова структура угруповання

Під видовою структурою угруповання розуміють різноманітність у ньому видів та співвідношення їхньої чисельності або маси. Розрізняють поняття «видове багатство» й «видова різноманітність». Видове багатство — це загальний набір видів угруповання, виражений списками представників різних груп організмів. Видова різноманітність — це показник, що відображає не тільки якісний склад біоценозу, але й кількісні взаємозв’язки видів.

Виокремлюють бідні та багаті на види угруповання. У полярних арктичних пустелях і північних тундрах за умов крайнього дефіциту тепла, у безводних спекотних пустелях, у водоймах, сильно забруднених стічними водами,— скрізь, де одні або відразу кілька факторів середовища істотно відхиляються від середнього оптимального для життя рівня, угруповання сильно збіднені, тому що лише деякі види можуть пристосуватися до таких екстремальних умов. Невеликий видовий спектр і в тих біоценозах, які часто зазнають якихось катастрофічних впливів, наприклад щорічного затоплення при повенях або регулярного знищення рослинного покриву при оранці, застосуванні гербіцидів та інших антропогенних втручань. І навпаки, скрізь, де умови абіотичного середовища наближаються до середніх оптимальних для життя, виникають надзвичайно багаті на види угруповання. Прикладами таких угруповань можуть служити тропічні ліси, коралові рифи з їхнім різноманітним населенням.

Де, на вашу думку, буде більше видове багатство — на окремому острові чи на архіпелазі, що має таку саму площу?

Архіпелаг (від архі і грец. pelagos — море) — це група островів, які розташовані близько один від одного, мають, як правило, одне й те саме походження (материкове, вулканічне, коралове) та подібну геологічну будову. У деяких архіпелагах острови можуть мати й різне походження.

Переважні й супутні види рослин

Переважними видами називають рослини, які найсильніше впливають на інші рослини та визначають їхні умови життя.

Види, що переважають за чисельністю, є домінантами угруповання. Наприклад, у наших ялинових лісах серед дерев домінує ялина, у трав’яному покриві — квасениця та інші види, з-поміж птахів — волове очко, вільшанка, вівчарик-ковалик, серед мишоподібних гризунів — руда й червоно-сіра полівки тощо.

Домінанти панують в угрупованні й становлять «видове ядро» будь-якого біоценозу. Домінантні, або масові, види визначають його вигляд, підтримують головні зв’язки, найбільшою мірою впливають на місцеіснування. Зазвичай типові наземні біоценози називають за домінуючими видами рослин: сосняк-чорничник, березняки волосистоосокові тощо. У кожному з них домінують і певні види тварин, грибів та мікроорганізмів.

Проте не всі домінантні види однаково впливають на біоценоз. Серед них вирізняються ті, які своєю життєдіяльністю найбільшою мірою створюють середовище для всього угруповання й без яких через це існування більшості інших видів неможливе. Такі види називають едифікаторами, що в перекладі з латинської мови означає «будівельники». Усунення виду-едифікатора з біоценозу зазвичай викликає зміну фізичного середовища, у першу чергу мікроклімату біотопу.

Рослини, на які впливають переважні види, називають супутніми.

Сукупність видів рослин, що населяють певну територію, називають флорою (наприклад, флора Кавказу, флора України).

Сукупність рослин, які розселені на однорідній ділянці території і перебувають у складних взаємозв’язках одна з одною та з іншими мешканцями природного середовища, називають фітоценозом (рослинним угрупованням).

6. Кількісні характеристики виду в угрупованні

Для оцінки ролі окремого виду у видовій структурі біоценозу використовують різні показники, що ґрунтуються на кількісному обчисленні. Чисельність виду — це число особин певного виду на одиницю площі або об’єму займаного простору, наприклад число дрібних ракоподібних у 1 дм³ води у водоймі або число птахів, що гніздяться на 1 км² степової ділянки, тощо. Іноді для розрахунку чисельності виду замість числа особин використовують значення їхньої загальної маси. Для рослин беруть до уваги й проективну чисельність, або покриття площі. Частота зустрічальності виду, характеризує рівномірність або нерівномірність розподілу виду в біоценозі. Її обчислюють як процентне відношення числа проб або ділянок, де зустрічається вид, до загального числа таких проб або ділянок. Чисельність і частота, з якою зустрічається вид, не пов’язані прямою залежністю. Вид може бути численним, але з низькою зустрічальністю або нечисленним, але таким, що зустрічається досить часто. Ступінь домінування — це показник, що відображає відношення числа особин даного виду до загального числа всіх особин розглядуваного угруповання. Наприклад, якщо із 200 птахів, зареєстрованих на даній території, 80 становлять зяблики, то ступінь домінування цього виду серед пташиного населення дорівнює 40 %.

7. Просторова структура

Ту ділянку абіотичного середовища, яку займає біоценоз, називають біотопом. Інакше кажучи, біотоп (від грец. bios — життя і topos — місце) — це місце існування біоценозу.

Просторова структура наземного біоценозу визначається насамперед складом його рослинної частини — фітоценозу, розподілом наземної та підземної маси рослин.

При спільному житті рослин, різних за висотою, фітоценоз часто набуває чіткої ярусної будови: асимілюючі надземні органи рослин та їхні підземні частини розташовуються в кілька шарів, по-різному використовуючи й змінюючи середовище. Ярусність особливо добре помітна в лісах помірного поясу. Наприклад, у ялинових лісах чітко виділяються деревний, трав’янисто-чагарниковий та моховий яруси.

У широколистяному лісі можна виокремити 5–6 ярусів.

І ярус (верхній) утворений деревами першої величини (дуб звичайний, липа серцеподібна, клен платаноподібний, в’яз гладенький тощо);

II ярус — деревами другої величини (горобина звичайна, дикі яблуня й груша, черемшина, верба козяча тощо);

III ярус становить підлісок, утворений чагарниками (ліщина звичайна, жостір ламкий, жимолость лісова, бруслина європейська тощо);

IV ярус складається з високих трав (борці, просянка розлога, чистець лісовий тощо);

V ярус складається з дещо нижчих трав (яглиця звичайна, осока волосиста, переліска багаторічна тощо);

VI ярус — найнижчі трави (копитняк європейський). Підріст дерев і чагарників може бути різного віку й різної величини і не утворювати особливих ярусів. Найбільша ярусність у дощових тропічних лісах, найменша — штучні лісові насадження.

У лісах завжди є й між’ярусні (позаярусні) рослини — це водорості та лишайники на стовбурах і гілках дерев, вищі спорові й квіткові епіфіти, ліани тощо.

Пристосування до спільного життя в рослин лісу

•     Ярусне розташування рослин — пристосованість до використання світла.

Запитання до учнів:

— Чому в ялиновому лісі трав’янистий покрив бідний, а в широколистяному — багатий?

— Чому більшість трав’ялинового лісу має квітки з білою оцвітиною?

•     Різні строки цвітіння й способи запилення рослин.

Запитання до учнів:

— Чому в лісі трав’янисті рослини зацвітають до появи листя на деревах?

— Чому ліщина, береза та інші рослини лісу цвітуть до появи листя?

•     Значення кореневих або листкових виділень.

•     Симбіоз грибів і рослин.

•     Живлення одних рослин за рахунок інших.

8. Екологічна структура угруповань

ü  Розповідь учителя з елементами бесіди, демонстрацією наочності

Різні типи біоценозів характеризуються певним співвідношенням екологічних груп організмів, що виражає екологічну структуру угруповання. Біоценози з подібною екологічною структурою можуть мати різний видовий склад.

Види, що виконують одні й ті самі функції в подібних біоценозах, називають вікарувальними (замінювальними). Явище екологічного вікаріату поширене в природі. Наприклад, подібну роль відіграють куниця в європейській і соболь в азіатській тайзі, бізони в преріях Північної Америки, антилопи в саванах Африки, дикі коні й кулани в степах Азії. Конкретний вид для біоценозу деякою мірою випадкове явище, тому що угруповання формуються з тих видів, які є в навколишньому середовищі. Але екологічна структура біоценозів, що формуються в певних кліматичних і ландшафтних умовах, суворо закономірна. Так, у біоценозах різних природних зон закономірно змінюється співвідношення фітофагів та сапрофагів. У степових, напівпустельних і пустельних районах тварини-фітофаги переважають над сапрофагами, у лісових угрупованнях помірного поясу, навпаки, сильніше розвинена сапрофагія. Основний тип живлення тварин у глибинах океану — хижацтво, тимчасом як в освітленій, поверхневій зоні пелагіалі багато фільтраторів, що споживають фітопланктон, або видів зі змішаним характером живлення. Трофічна структура таких угруповань різна.

Екологічну структуру угруповань відображає також співвідношення таких груп організмів, як гігрофіти, мезофіти та ксерофіти серед рослин або гігрофіли, мезофіли й ксерофіли серед тварин, а також спектри життєвих форм. Цілком природно, що в сухих аридних умовах рослинність характеризується перевагою склерофітів і сукулентів, а в сильно зволожених біотопах багатше репрезентовані гігро- і навіть гідрофіти. Різноманітність і значна кількість представників тієї чи іншої екологічної групи характеризують біотоп не меншою мірою, ніж точні виміри фізичних та хімічних параметрів середовища.

Такий підхід до оцінки біоценозів, при якому використовуються загальні характеристики його екологічної, видової та просторової структури, екологи називають макроскопічним. Це узагальнена схематична характеристика угруповань, що дозволяє орієнтуватися у властивостях біоценозу при плануванні господарських заходів, прогнозувати наслідки антропогенних впливів, оцінювати стійкість системи.

Мікроскопічний підхід — це розшифровка зв’язків кожного окремого виду в угрупованні, докладне вивчення щонайтонших деталей його екології. Це завдання до сьогодні ще не виконане щодо переважної більшості видів унаслідок надзвичайної різноманітності живих форм у природі та трудомісткості вивчення їхніх екологічних особливостей.

Екологічні еквіваленти — це організми, які займають однакові або подібні екологічні ніші в різних географічних зонах.

Місце виду, яке він займає в загальній системі біоценозу, комплекс його біоценотичних зв’язків і вимог до абіотичних факторів середовища називають екологічною нішею виду.

Вид. Критерії виду

1. Визначення «вид»

Поняття «вид» має тривалу історію становлення в біологічній науці.

К. Лінней уважав, що вид — це універсальна, реально існуюча одиниця живої матерії, що є морфологічно однорідною та незмінною. Усі особини виду, на думку вченого, мають типовий морфологічний вигляд, а варіації являють собою випадкові відхилення, результат недосконалого втілення ідеї виду (свого роду каліцтва). Учений уважав, що види незмінні, незмінна природа. Ідея незмінної природи ґрунтувалася на концепції креаціонізму, згідно з якою все суще було створене Богом. Стосовно біології цю концепцію Лінней висловив у своїй знаменитій формулі: «Видів стільки, скільки різних форм від початку створила Нескінченна істота».

Інша концепція належить Ж. Б. Ламарку — відомому французькому природознавцю. За його концепцією, види реально не існують, це суто абстрактне поняття винайдене для того, щоб легше було розглядати сукупно більшу кількість особин, оскільки, за словами Ламарка, «у природі немає нічого, крім особин». Індивідуальна мінливість безперервна, тому межу між видами можна провести і тут, і там — де зручніше.

Третя концепція формувалася в першій чверті XIX століття. Її обґрунтували Ч. Дарвін та пізніші біологи. Згідно із цією концепцією, види мають незалежну реальність. Вид неоднорідний, являє собою систему підпорядкованих одиниць. Серед них основна елементарна одиниця — популяція. Види, за Дарвіном, змінюються, вони відносно постійні і є результатом еволюційного розвитку.

Часом навіть дуже досвідчені біологи заганяють себе в глухий кут, намагаючись установити, належать певні особини до одного виду чи ні. Чому так відбувається, чи існують точні й тверді критерії, які допомогли б розвіяти всі сумніви?

2. Критерії виду

Критерії виду — це ознаки й властивості, за якими один вид відрізняється від іншого. Вони є також ізолюючими механізмами, що перешкоджають схрещуванню, незалежності, самостійності видів.

Усім відомо, що однією з головних особливостей біологічної матерії на нашій планеті є дискретність. Це виражається в тому, що вона репрезентована окремими видами, які не схрещуються один з одним, ізольовані один від одного.

Існування виду забезпечується його генетичною єдністю (особини виду здатні схрещуватися й давати життєздатне плідне потомство) та його генетичною самостійністю (неможливість схрещування з особинами іншого виду, нежиттєздатність або стерильність гібридів).

Генетична самостійність виду зумовлюється сукупністю його характерних ознак: морфологічних, фізіологічних, біохімічних, генетичних, особливостей способу життя, поведінки, географічного поширення тощо. Це і є критерії виду.

 Як ви думаєте, за однією чи двома ознаками можна судити про належність особини до певного виду й чому? Ні, тому що, наприклад, існують види-двійники або, наприклад, собаки й вовки можуть схрещуватися.) Отже, тільки використовуючи всі критерії, можна визначити належність особини до того чи іншого виду.

Висновок. Таким чином, видові критерії, за якими ми відрізняємо один вид від іншого, у сукупності зумовлюють генетичну ізоляцію видів, забезпечуючи самостійність кожного виду та різноманітність у природі. По суті, у виробленні цих ізолюючих видових ознак і полягає процес формування видів. Саме тому вивчення видових критеріїв має основне значення для розуміння механізмів процесу еволюції, що відбувається на нашій планеті.

— Видові критерії, за якими відрізняється один вид від іншого, у сукупності зумовлюють генетичну ізоляцію видів, забезпечуючи самостійність кожного виду та різноманітність їх у природі.

— Немає жодного видового критерію, який можна було б визнати абсолютним та універсальним.

— До способів ізоляції, що перешкоджають схрещуванню різних видів, належать:

а)   відмінності ареалів, місць існування → неможливість зустрічі;

б)   різні терміни розмноження;

в)   відмінності в будові статевих органів;

г)   нежиттєздатність або стерильність гібридів;

д)   різні ритуали «залицяння» в період розмноження.

— Вид являє собою генетично відносно ізольовану систему, що доводить реальність існування видів у природі.

Популяційно-видовий рівень, методи його вивчення.

. Поняття популяційно-видового рівня організації живої природи та його характеристика

Рівень має в природі величезну різноманітність видів та їхніх популяцій.

1. Компоненти

•    Групи споріднених особин, об’єднаних певним генофондом та специфічною взаємодією з навколишнім середовищем

2. Основні процеси

•    Генетична своєрідність

•    Взаємодія між особинами та популяціями

•    Накопичення елементарних еволюційних перетворень

•    Здійснення мікроеволюції та вироблення адаптацій до мінливого середовища

•    Видоутворення

•    Збільшення біорізноманіття

3. Науки, що ведуть дослідження на цьому рівні

•    Генетика популяцій

•    Еволюція

•    Екологія

3. Методи вивчення популяційно-видового рівня організації живої природи

— Що таке науковий метод?

Науковий метод (від грец. methodos — спосіб пізнання, дослідження) — це сукупність прийомів та операцій, які використовують при формуванні системи наукових знань.

— Які наукові методи пізнання вам відомі? (Теоретичні та експериментальні.)

Методи дослідження в біології:
Емпіричні	Теоретичні
— спостереження — експеримент	— порівняльний — історичний — моделювання — статистична обробка — формулювання гіпотез, законів і теорій

— Назвіть методи, що дозволяють вивчати екологію. (Польові, експериментальні (лабораторні) дослідження.)

Польові — вивчення життя організмів та їхніх угруповань у природних умовах, тобто тривале спостереження в природі за допомогою різної апаратури.

Експериментальні (експерименти в стаціонарних лабораторіях, де є можливість не тільки варіювати, але й чітко контролювати вплив на живі організми будь-яких факторів за визначеною програмою).

Моделювання біологічних явищ, тобто відтворення в штучних екосистемах різних процесів, що відбуваються в живій природі. За допомогою моделювання можна вивчити поведінку будь-якої системи з метою оцінки можливих наслідків застосування різних стратегій та методів керування ресурсами, тобто для екологічного прогнозування.

Поєднання польових та експериментальних методів дослідження дає змогу екологові з’ясувати всі аспекти взаємозв’язків між живими організмами й численними факторами навколишнього середовища, що дозволить не тільки відновити динамічну рівновагу природи, але й керувати екосистемами.

Для вивчення й прогнозування природних процесів широко використовують також метод математичного моделювання. Однак сама по собі математична модель не може бути абсолютним доказом правильності тієї чи іншої гіпотези, натомість вона є одним зі шляхів аналізу реальності.

Екологічний моніторинг — це один з головних методів вивчення динаміки екосистем (біогеоценозів), живих організмів, що відбувається під впливом природних та антропогенних факторів. Під моніторингом мають на увазі спеціальне тривале спостереження за станом одних і тих самих екосистем.

Запитання до учнів:

— Назвіть методи, що дозволяють вивчати популяційно-видовий рівень організації живої природи.

У сучасних популяційних дослідженнях використовують математичні моделі зростання, самопідтримання та зменшення чисельності тих чи інших видів. Побудова моделей пов’язана з такими поняттями, як народжуваність, виживаність та смертність. Популяційний підхід забезпечує теоретичну базу для розуміння спалахів чисельності шкідників та паразитів, що мають значення для медицини й сільського господарства, дає можливість боротьби з ними за допомогою біологічних методів, наприклад шляхом використання хижаків і паразитів шкідника, дозволяє оцінити критичну чисельність виду, необхідну для його виживання. Це особливо важливо при організації заповідників, веденні сільського й мисливського господарства, а в теоретичному аспекті — при вивченні питань еволюційної та історичної екології.

Взаємозв’язки між організмами: позитивні, негативні, нейтральні.

У будь-якому середовищі існування живуть різноманітні організми. Приміром, у змішаних лісах ростуть осики, дуби, сосни, а живуть лисиці, вовки, жуки-короїди та багато інших тварин. При всьому цьому різноманітті життя одних організмів залежить від життя інших організмів, що живуть у тих самих місцях. Завдяки цьому утворилися різні взаємозв’язки між організмами, такі як:

Екологічні взаємозв’язки організмів

1. Взаємовигідні: «+» «+»

2. Взаємошкідливі: «–» «–»

3. Корисно-шкідливі: «+» «–»

4. Нейтральні: «0» «0»

5. Корисно-нейтральні: «+» «0»

6. Шкідливо-нейтральні: «–» «0»

Класифікація біотичних взаємозв’язків (типи взаємозв’язків)

1. Симбіоз. У природі часто зустрічається співжиття двох або більше видів, що в ряді випадків стає необхідним для обох партнерів. Таке співжиття називають симбіотичним взаємозв’язком організмів або симбіозом.

Симбіоз (від грец. sym — спільно і bios — життя) — це тісне й тривале співіснування представників різних біологічних видів, що припускає обов’язкове тісне співжиття організмів, іноді навіть з елементами паразитизму.

Класичні приклади симбіозу — співжиття рака-самітника й актинії, зеленої гідри з одноклітинними водоростями. Форми симбіозу набувають взаємозв’язки при живленні мурах цукристими виділеннями гусениць метелика-синявця. Мурахи захищають цих гусениць від хижаків і паразитів, а гусениці перед заляльковуванням зариваються в мурашник.

За ступенем поєднання організмів та їхньою харчовою залежністю один від одного розрізняють кілька типів симбіозу: мутуалізм, коменсалізм, експлуатація, конкуренція.

Мутуалізм

Тісні взаємовигідні зв’язки, при яких присутність кожного з видів-партнерів стає обов’язковою, називають мутуалізмом. Можна навести численні приклади мутуалізму або взаємовигідних зв’язків особин різних видів. Такі, наприклад, взаємозв’язки вузькоспеціалізованих до запилення рослин (інжир, дурман, орхідні) з видами комах, що їх запилюють. Або взаємозв’язки волячих птахів та носорогів. Птахи поїдають комах-паразитів на шкірі носорога, а їхній зліт служить йому сигналом про небезпеку.

Коменсалізм

Взаємозв’язки, при яких один з партнерів отримує користь, не завдаючи шкоди іншому, як уже було зазначено раніше, називають коменсалізмом. Прояви коменсалізму різноманітні, тому в ньому виокремлюють ряд варіантів.

Наочним прикладом коменсалізму можуть бути деякі вусоногі рачки, що прикріплюються до шкіри кита. Вони мають при цьому перевагу — більш швидке пересування, а китові не завдають майже жодних незручностей.

Аменсалізм — це тип міжвидових взаємозв’язків, при якому в спільному середовищі існування один вид пригнічує існування іншого, не зазнаючи протидії.

Протокооперація (буквально: первинне співробітництво) — це простий тип симбіотичних зв’язків. При цій формі спільне існування вигідне для обох видів, але не обов’язкове для них, тобто не є неодмінною умовою виживання видів (популяцій).

У коменсалізмі як корисно-нейтральних взаємозв’язках виокремлюють:

Трапезування — споживання різних речовин або частин однієї й тієї самої їжі. Наприклад, взаємозв’язки між різними видами ґрунтових бактерій-сапрофітів, що переробляють різні органічні речовини з перегнилих рослинних решток, і вищими рослинами, які споживають утворені при цьому мінеральні солі.

Співробітництво — обидва види утворюють угруповання. Воно не є обов’язковим, тому що кожний вид може існувати окремо, ізольовано, але життя в угрупованні їм обом дає користь.

Нахлібництво — споживання решток їжі хазяїна. Такі, наприклад, взаємозв’язки левів та гієн, що підбирають рештки їжі, або акул з рибами-причепами.

Квартиранство — використання одними видами інших (їхніх тіл або їхніх жител) як притулок або житло. Такий тип взаємозв’язків широко розповсюджений у рослин.

Слід пам’ятати, що типи взаємозв’язків конкретної пари можуть змінюватися залежно від зовнішніх умов або стадій життя організмів, які взаємодіють. Окрім того, у природі учасниками взаємозв’язків є не одна пара, а значно більша кількість особин. Міжвидові взаємозв’язки в природі нескінченно різноманітні.

Експлуатація

Паразитизм — це форма взаємозв’язків між видами, при якій організми одного виду (паразита, споживача) живуть за рахунок поживних речовин або тканин організму іншого виду (хазяїна) упродовж певного часу. Хазяїнами, як і паразитами, можуть бути і тварини, і рослини.

Хижацтво — це такий тип взаємозв’язків, при якому представники одного виду поїдають (знищують) представників іншого, тобто організми одного виду служать їжею для іншого.

Конкуренція

Конкуренція — це тип взаємозв’язків організмів, при якому кожний з видів несприятливо впливає на інший. Види конкурують у пошуках їжі, укриття, місць для відкладання яєць тощо. Обидва види називають конкуруючими.

Конкуренція — це використання ресурсів (їжі, води, світла, простору) одним організмом, який у такий спосіб зменшує доступність цього ресурсу для іншого організму.

Конкуренція відбувається там, де екологічних ресурсів бракує, і між видами неминуче виникає суперництво. Кожний вид при цьому пригнічується, що негативно позначається на рості й виживанні організмів, на чисельності їхніх популяцій. Конкурентні взаємозв’язки є одним з найважливіших типів природних біотичних взаємодій. Розрізняють внутрішньовидову та міжвидову конкуренцію (змагання, боротьбу) за їжу, простір та інші ресурси. Одним із проявів внутрішньовидової конкуренції є територіальність. Значний вплив на результат конкуренції справляють зовнішні фактори та властивості популяцій конкуруючих видів. Конкурентні взаємозв’язки відіграють важливу роль у поширенні організмів, у формуванні видового складу природних угруповань та підвищенні їхньої стійкості.

Конкуренція буває внутрішньовидова й міжвидова, пряма й непряма.

Пряма — це внутрішньовидова конкуренція, пов’язана з боротьбою за місце існування, зокрема захист індивідуальних ділянок у птахів або тварин, що виражається в прямих зіткненнях. При нестачі ресурсів можливе поїдання тваринних особин свого виду (вовки, рисі, хижі клопи, павуки, пацюки, щука, окунь тощо).

Непряма — між чагарниками та трав’янистими рослинами. Той вид, що оселився першим, виключає інший тип. Трави з глибоким корінням, які дуже швидко ростуть, знижують уміст вологи в ґрунті до рівня, не придатного для чагарників. А високі чагарники затінюють трави, не даючи їм рости внаслідок недостатньої кількості світла.

2. Нейтралізм. Якщо два види не впливають один на одного, то має місце нейтралізм. При нейтралізмі особини не пов’язані одна з одною безпосередньо. Обидва види живуть на одній території, не вступаючи в контакт, тому їхнє співжиття не має для них як позитивних, так і негативних наслідків, але залежить від стану угруповань у цілому. Так, лосі й білки (або дятли й дрозди), що живуть в одному лісі, майже не контактують. Взаємозв’язки типу нейтралізму розвинені в насичених видами угрупованнях. Тим часом справжній нейтралізм у природі зустрічається дуже рідко, оскільки між усіма видами можливі опосередковані взаємозв’язки, ефекту яких ми не бачимо внаслідок неповноти наших знань.